Оскарження заповіту

Заповіт може повністю змінити уявлення родини про те, кому дістанеться спадщина. Людина роками доглядала за батьком, допомагала йому матеріально, була поруч у складний період, а після відкриття спадщини дізнається, що все майно заповідано, наприклад, сусіду або іншому родичу. Ще складніше, якщо за життя спадкодавець неодноразово висловлював зовсім інші наміри.

У таких обставинах цілком природно виникає питання: чи можна оскаржити заповіт?

Українське законодавство допускає визнання заповіту недійсним, але для цього мають існувати конкретні правові підстави. Сам факт того, що спадкоємцю не подобається зміст заповіту або він вважає його несправедливим, не дає можливості скасувати волю спадкодавця.

Свобода заповіту передбачає, що людина має право самостійно вирішувати, кому залишити своє майно. Це може бути родич, знайомий або взагалі стороння особа. Тому суд не буде змінювати заповіт лише тому, що, на думку членів сім’ї, майно «мало» перейти їм.

Інша ситуація виникає тоді, коли є підстави вважати, що заповіт не відображав справжню волю спадкодавця або був складений із порушенням вимог закону. Саме тут і постає питання про його оскарження.

Хто може оскаржити заповіт

Заповіт не може оскаржити будь-який родич померлого. Для звернення до суду необхідно мати юридично значущий інтерес, тобто довести, що заповітом порушуються спадкові права конкретної особи.

Наприклад, якщо після смерті батька все його майно за заповітом отримала стороння людина, його дитина може мати підстави для звернення до суду. Але якщо та сама особа є лише далеким родичем і за жодних обставин не претендувала б на спадщину, самого факту спорідненості буде недостатньо.

Право на оскарження може виникнути, зокрема, у спадкоємців за законом, осіб, зазначених у попередньому заповіті, а також інших осіб, чиї спадкові права безпосередньо порушені.

Саме тому перед поданням позову адвокат спочатку визначає, яке право клієнта порушене заповітом і який правовий результат він зможе отримати в разі його недійсності.

Свобода заповіту передбачає, що людина має право самостійно вирішувати, кому залишити своє майно. Це може бути родич, знайомий або взагалі стороння особа. Тому суд не буде змінювати заповіт лише тому, що, на думку членів сім’ї, майно «мало» перейти їм.

Але що відбувається зі спадщиною, якщо заповіту взагалі немає або його визнають недійсним?

У такому випадку майно може переходити до спадкоємців за законом, відповідно до встановленої законом черговості. Про те, хто саме може успадкувати майно без заповіту та як визначається черга спадкування, ми детально розповідали у статті «Спадщина за законом без заповіту».

Інша ситуація виникає тоді, коли є підстави вважати, що заповіт не відображав справжню волю спадкодавця або був складений із порушенням вимог закону. Саме тут і постає питання про його оскарження.

У яких випадках намагаються оскаржити заповіт

Найчастіше спадкоємці звертаються до суду тоді, коли вважають, що заповіт не відповідав справжній волі померлого.

Одна з найбільш поширених ситуацій – спадкодавець на момент складення документа через свій психічний або фізичний стан не усвідомлював значення своїх дій чи не міг керувати ними.

Це особливо актуально у справах, де заповіт був складений незадовго до смерті людини, яка тривалий час тяжко хворіла, перебувала під постійним медичним наглядом або приймала препарати, що могли впливати на її свідомість.

При цьому сам факт захворювання ще не означає недійсності заповіту.

Наприклад, наявність у людини деменції, онкологічного захворювання чи іншого тяжкого діагнозу сама по собі не доводить, що саме в день посвідчення заповіту вона не розуміла значення своїх дій. Суд має встановити її стан саме на момент вчинення правочину.

Інша ситуація – коли спадкодавця змусили скласти заповіт. Йдеться про фізичний або психологічний тиск, погрози, шантаж чи інші обставини, через які людина фактично була позбавлена можливості вільно сформувати свою волю.

На практиці такі справи є складними саме через доказування. Після смерті людини неможливо безпосередньо запитати її, чому вона підписала документ і чи справді хотіла передати майно конкретній особі.

Тому доводиться відновлювати обставини події за документами, показаннями свідків, листуванням та іншими доказами.

Окремо потрібно перевіряти й дотримання вимог до форми та порядку посвідчення заповіту. У випадках, прямо передбачених законом, порушення встановленої форми може мати наслідком нікчемність заповіту.

Тоді питання полягає вже не у доведенні того, що спадкодавець «не хотів» складати заповіт, а у правильному застосуванні наслідків його недійсності.

Що потрібно довести в суді

Оскарження заповіту – це не процес доведення того, що один спадкоємець був «кращим» за іншого.

Суд не оцінює, кому морально більше належить квартира чи будинок. Його завдання – встановити, чи були законні підстави для втручання у волевиявлення спадкодавця.

Якщо позивач стверджує, що людина не усвідомлювала своїх дій, потрібно підтвердити саме цей стан.

У таких справах особливе значення мають медичні документи, історії хвороби, виписки, результати обстежень, інформація про призначене лікування. На їх основі може призначатися посмертна судово-психіатрична експертиза.

Експертиза є одним із ключових доказів, але її висновок не означає автоматичного задоволення позову. Суд оцінює його разом з усіма іншими матеріалами справи.

Наприклад, якщо за медичними документами людина напередодні складення заповіту перебувала у важкому стані, однак одночасно є документи, що свідчать про її активне спілкування, самостійне підписання інших документів та орієнтацію в подіях, суд буде оцінювати всі ці обставини в сукупності.

Саме тому в подібних спорах важлива не одна довідка, а послідовна доказова картина.

Які докази можуть допомогти оскаржити заповіт

Доказова база залежить від того, з якої саме причини оскаржується заповіт.

Якщо йдеться про стан здоров’я спадкодавця, потрібно досліджувати медичну документацію за період до складення заповіту і після нього. Якщо виникають сумніви щодо підпису, може знадобитися почеркознавча експертиза.

Якщо спадкоємець стверджує, що на людину чинили тиск, важливими можуть стати показання людей, які були поруч із нею, листування, аудіо- чи відеозаписи, відомості про конфлікти між спадкодавцем та особою, на користь якої складено заповіт.

Іноді значення мають на перший погляд зовсім неочевидні документи.

Наприклад, записи сімейного лікаря, документи про виклики швидкої допомоги, банківські операції, листування або документи, які людина підписувала в той самий період.

Тому перед зверненням до суду варто не просто зібрати всі документи, які є вдома, а визначити, яку саме обставину кожен доказ підтверджує.

Чи можна оскаржити заповіт, якщо є інший заповіт

Так. Якщо спадкодавець складав декілька заповітів, необхідно встановити їх послідовність та юридичний статус.

Новий заповіт за загальним правилом може скасовувати попередній у відповідній частині. Але якщо останній заповіт виявиться недійсним, питання про юридичну силу попереднього документа вирішується з урахуванням конкретних обставин.

Тут особливо важливо не плутати нікчемний та оспорюваний заповіт. Верховний Суд звертав увагу, що нікчемний заповіт не створює правових наслідків, а тому наступний нікчемний заповіт не обов’язково скасовує попередній.

Тобто ситуація «є новий заповіт – значить, старий точно втратив силу» не завжди є правильною.

Приклад із практичної роботи АО «Правда»

До адвоката може звернутися клієнт із типовою для спадкових спорів ситуацією: після смерті матері він дізнався, що квартира за кілька місяців до смерті була заповідана іншій особі.

Клієнт пояснює, що мати останній рік майже не виходила з дому, погано орієнтувалася в подіях і приймала значну кількість лікарських препаратів.

На перший погляд може здаватися, що цього вже достатньо для оскарження заповіту. Але адвокат не може будувати позов лише на словах клієнта.

Спочатку потрібно встановити дату складення заповіту, перевірити медичну документацію за цей період, з’ясувати, де перебувала спадкодавиця, хто за нею доглядав, які препарати вона приймала та чи є люди, які можуть описати її поведінку саме в цей час.

Після аналізу матеріалів уже можна визначити, чи є підстави ставити перед судом питання про проведення посмертної експертизи та які додаткові докази необхідно витребувати.

У таких справах позиція «вона була дуже хвора, тому не могла підписати заповіт» – слабка. Значно сильнішою буде позиція, підкріплена конкретними медичними документами, показаннями свідків та іншими доказами, які дозволяють встановити стан людини саме в день складення заповіту.

Висновок

Оскарження заповіту – це не спосіб змінити волю спадкодавця лише тому, що вона здається комусь несправедливою.

Для визнання заповіту недійсним необхідно встановити конкретні порушення закону та надати суду належні докази того, що волевиявлення спадкодавця не було вільним або усвідомленим чи що під час складення та посвідчення заповіту було порушено встановлені законом вимоги.

У кожній такій справі важливі деталі:

• стан спадкодавця на момент складення заповіту,
• медична документація,
• обставини його посвідчення,
• можливий психологічний або фізичний тиск,
• дотримання форми заповіту,
• наявність попередніх заповітів та коло осіб, чиї спадкові права можуть бути порушені.

Саме тому перспективу справи варто оцінювати не на підставі припущень, а після комплексного аналізу всіх обставин та доказів.

Якщо ви дізналися про заповіт, який позбавляє вас права на спадщину, або маєте сумніви щодо його законності, не варто поспішати з висновками чи самостійно визначати, чи можна його скасувати.

Зверніться до Адвокатського об’єднання «Правда» – ми проаналізуємо обставини справи, документи та можливі підстави для оскарження заповіту, допоможемо сформувати доказову базу та визначити найбільш ефективну правову стратегію захисту ваших спадкових прав.