Спадковий адвокат

Порядок спадкування без заповіту визначається статтями 1261–1265 Цивільного кодексу України, які встановлюють черговість спадкоємців. Якщо заповіт відсутній, майно передається найближчим родичам у порядку визначених законом черг. Кожна наступна черга отримує право на спадщину лише за умови, що немає спадкоємців попередньої.

У першу чергу спадкують діти померлого (включно з усиновленими), офіційний чоловік або дружина, а також його батьки. Ці особи мають пріоритетне право на все спадкове майно.

Якщо спадкоємців першої черги немає або вони відмовились, у спадщину вступають спадкоємці другої черги — це рідні брати й сестри, бабуся та дідусь з обох сторін.

Третя черга включає дядьків і тіток — рідних братів і сестер батьків спадкодавця.

Четверта черга охоплює осіб, які не є родичами, але фактично проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше п’яти років до моменту його смерті. Це може бути, наприклад, цивільна дружина або інша близька особа, з якою померлий мав спільний побут.

До п’ятої черги належать інші родичі до шостого ступеня споріднення — троюрідні брати й сестри, двоюрідні онуки, племінники, прадіди, прабабусі та інші.

Якщо жодної особи із вищезазначених черг немає, або всі вони відмовилися чи були усунені від права спадкування, то майно переходить у власність держави.

Вартість оформлення спадщини в Україні може суттєво відрізнятися залежно від конкретної ситуації. Основними чинниками, які впливають на загальну суму витрат, є тип спадкового майна (нерухомість, земельна ділянка, транспорт, гроші тощо), його оціночна вартість, кількість спадкоємців, наявність заповіту або його відсутність, а також складність оформлення з юридичної точки зору.

До обов’язкових витрат входять послуги нотаріуса за відкриття спадкової справи та видачу свідоцтва про право на спадщину. Розмір нотаріального тарифу часто залежить від вартості майна — зазвичай це фіксований тариф або певний відсоток від оціненої вартості.

Ще однією важливою статтею витрат є незалежна оцінка майна. Вона є обов’язковою у випадку спадкування нерухомості або автотранспорту. Ціни на оцінку можуть варіюватися залежно від регіону та типу майна. У деяких випадках потрібно також замовляти технічну інвентаризацію (наприклад, якщо відсутні актуальні технічні документи на житло), а це також тягне за собою додаткові витрати.

У середньому вартість оформлення спадщини становить від 3 000 до 10 000 гривень, однак ця сума може бути меншою або більшою. Все залежить від кількості спадкоємців, виду майна, його ціни, а також від того, чи потрібно вирішувати додаткові питання — наприклад, оскарження заповіту, встановлення родинного зв’язку або продовження строку на прийняття спадщини через суд.

Якщо є заповіт, спадщина передається тим особам, які в ньому зазначені. Спадкодавець має право самостійно визначити, кому і що саме залишити, незалежно від ступеня родинного зв’язку. Проте, навіть за наявності заповіту, деякі особи мають право на обов’язкову частку у спадщині — незалежно від волі спадкодавця.

Згідно зі статтею 1241 Цивільного кодексу України, таке право мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова або вдівець, а також непрацездатні батьки. Вони мають отримати не менше половини частки, яка належала б їм у разі спадкування за законом. Це називається обов’язковою часткою у спадщині.

До цієї частки може зараховуватися вартість речей побутового призначення, заповідальний відказ, а також інші речі чи майнові права, які вже перейшли до спадкоємця. Суд може зменшити розмір обов’язкової частки, якщо між спадкодавцем і спадкоємцем були погані стосунки або є інші важливі обставини.

Крім того, будь-які обмеження, які встановлює заповіт (наприклад, щодо користування або розпорядження майном), не можуть зачіпати обов’язкову частку спадкоємця.

В Україні спадщина не переходить автоматично навіть найближчим родичам. Щоб набути право власності на спадкове майно, спадкоємець має протягом 6 місяців із дня смерті спадкодавця подати заяву про прийняття спадщини до нотаріуса. Якщо цього не зробити — право на спадщину втрачається, окрім окремих випадків.

Однак закон передбачає альтернативну форму прийняття спадщини — фактичне вступлення у володіння або користування майном. Це означає, що особа, яка не подала заяву до нотаріуса, але фактично почала розпоряджатися спадковим майном (проживала в помешканні, оплачувала комунальні послуги, доглядала за майном, сплачувала борги спадкодавця тощо), вважається такою, що прийняла спадщину.

Проте навіть у випадку фактичного прийняття спадщини для реєстрації прав (наприклад, на квартиру чи будинок) необхідно звернутися до нотаріуса для оформлення свідоцтва про право на спадщину. Тобто жодна спадщина не “переходить автоматично” юридично — потрібні дії від спадкоємця, або через заяву, або через фактичні дії.

Також варто пам’ятати: довести факт фактичного прийняття спадщини може бути складно, і часто це доводиться робити через суд, особливо якщо є конфлікти між спадкоємцями або майно не оформлене належним чином.

Спадщина між дітьми в Україні ділиться згідно з Цивільним кодексом України, і порядок поділу залежить від того, чи є заповіт.

Якщо заповіту немає, спадкування відбувається за законом. У цьому випадку діти входять до першої черги спадкоємців (ст. 1261 ЦКУ) разом з чоловіком/дружиною та батьками померлого. Усі діти мають рівні права, незалежно від того, чи це:
діти в шлюбі;
діти від попередніх шлюбів;
позашлюбні діти;
усиновлені.

Майно ділиться порівну між усіма спадкоємцями першої черги. Якщо, наприклад, є три спадкоємці (двоє дітей і дружина), кожен отримає по ⅓ від усього спадкового майна. Якщо один із спадкоємців відмовляється або усувається (наприклад, за рішенням суду), його частка переходить іншим — за правом представлення або на підставі відмови.

Якщо є заповіт, майно розподіляється так, як вказано в ньому. Проте навіть у цьому випадку малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти мають право на обов’язкову частку — незалежно від змісту заповіту (ст. 1241 ЦКУ). Вони отримують не менше половини тієї частки, яку мали б за законом. Це правило захищає найбільш вразливих спадкоємців.

Також можлива ситуація, коли частина дітей згадані в заповіті, а частина — ні. Якщо серед “не згаданих” є особи з правом на обов’язкову частку, вони мають право вимагати свою частину у нотаріальному чи судовому порядку.

У деяких випадках частка кожного з дітей може бути зменшена або компенсована грошовою виплатою (наприклад, якщо спадкове майно поділити фізично неможливо — одна квартира, автомобіль тощо). Тоді розподіл відбувається за згодою між спадкоємцями або через суд.

Важливо:
діти, які народились після смерті спадкодавця (але були зачаті до його смерті), також мають право на спадщину;
спадкоємець може бути позбавлений права на спадщину за рішенням суду, якщо доведено негідну поведінку.

Цивільна дружина, яка не перебувала в офіційно зареєстрованому шлюбі з померлим, не вважається спадкоємицею за законом і не має автоматичного права на спадщину. Проте вона може отримати частину спадкового майна за певних умов.

По-перше, якщо є заповіт, у якому вона прямо зазначена як спадкоємиця, вона має право на спадщину нарівні з іншими спадкоємцями. Головне, щоб документ був складений відповідно до вимог закону і не оскаржувався.

По-друге, цивільна дружина може претендувати на частку майна, яке було нажите під час спільного проживання. Якщо вона доведе, що вкладала кошти чи іншим чином брала участь у придбанні майна, її право може бути визнане через суд. Для цього потрібні фінансові або побутові докази — чеки, свідчення, банківські виписки, спільні витрати.

Також вона має право звернутися до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Якщо буде доведено, що вона мешкала з чоловіком як сім’я не менше п’яти років до його смерті, і при цьому немає інших спадкоємців вищих черг, вона може бути визнана спадкоємицею четвертої черги.

Якщо в цивільному шлюбі залишились спільні діти, жінка має право представляти їх як законний представник у спадковій справі. Діти є спадкоємцями першої черги і мають гарантоване право на спадщину. Крім того, якщо дитина є малолітньою чи неповнолітньою, жінка може звертатися за засобами на утримання, що також враховується при розподілі спадкового майна.

Так, але тільки через суд. Якщо спадкоємець не подав заяву про прийняття спадщини протягом 6 місяців з моменту смерті спадкодавця, строк вважається пропущеним. Щоб поновити право на спадщину, потрібно подати до суду позовну заяву з поясненням причин пропуску — наприклад, відсутність інформації про смерть, тяжка хвороба, проживання за кордоном тощо. Якщо суд визнає причини поважними, право на спадщину буде поновлено.

Так, спадкоємець має право офіційно відмовитися від спадщини. Для цього необхідно звернутися до нотаріуса та подати письмову заяву про відмову протягом 6 місяців з моменту відкриття спадщини. Відмова може бути як на користь іншої особи (якщо це дозволено законом), так і без вказання конкретного спадкоємця.

Згідно зі статтею 1273 Цивільного кодексу України, така відмова може бути відкликана, але лише протягом того самого 6-місячного строку, поки ще не закінчився термін прийняття спадщини. Після завершення строку — змінити рішення вже неможливо. Тому, якщо спадкоємець передумав, він повинен встигнути відкликати заяву вчасно.

Якщо після смерті особи виявлено кілька заповітів, у першу чергу враховується останній за датою документ. Саме він вважається чинним, якщо не буде доведено, що він недійсний або складений з порушенням закону. Це пояснюється тим, що кожна людина має право змінювати або скасовувати свій заповіт у будь-який момент — без пояснення причин.

Нотаріус під час відкриття спадкової справи аналізує усі надані заповіти, перевіряє їх дати та реєстрацію. Якщо попередній заповіт не скасований офіційно, але є новіший, він автоматично втрачає силу, навіть якщо про це прямо не сказано.

Якщо між кількома заповітами виникають суперечності, спадкоємці сумніваються в справжності останнього заповіту або є підозри щодо примусу, підробки, неосудності особи — ці обставини вирішуються в судовому порядку. Суд може визнати недійсним частину чи весь заповіт, якщо доведе, що він суперечить вимогам закону.